ПРО РОЗМІЩЕННЯ ВІДХОДІВ

Статті
Теґи: | |
Четвер, 6 лютого 2014 г.

Статтею 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», встановлено обов'язок суб'єктів права власності на відходи вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів, з додержанням санітарних і екологічних норм, способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Спеціально відведені місця чи об'єкти згідно частини 15 статті 1 Закону України «Про відходи» - це місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами. Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України «Про відходи» зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Відповідно до п.12 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1218 - власники відходів, які здійснюють лише їх розміщення, до

1 квітня, а власники відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, до 1 червня поточного року подають Мінприроди та відповідним дозвільним центрам заяви про одержання дозволу на розміщення відходів у наступному році (окрім тих, хто у відповідності до п.8 Порядку звільнений від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів). П.15 Порядку визначено, що дозвіл набирає чинності після затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів.

Частиною 6 статті 1 Закону України «Про відходи» визначено, що розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (таке ж визначення міститься у п.1 Порядку Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів). А термін «зберігання» відходів у цій же ст.1 Закону України «Про відходи» - визначено як тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення). Отже, вже у самих визначеннях термінів встановлених Законом закладено певну суперечність, визначаючи, що «розміщення» - це «зберігання»…, а «зберігання» - це «розміщення»…. А звідси виникає і різне застосування Закону.

З огляду на вищенаведене дуже важливим є чітке розуміння та визначення поняття «розміщення» відходів, оскільки від цього залежить, зокрема, і встановлення кола власників відходів, які повинні отримувати дозволи та ліміти на утворення і розміщення відходів, та тих суб’єктів господарювання, які є платниками екологічного податку, і т. ін. Тому важливими в даному випадку є офіційні роз’яснення уповноважених державних органів.

Ось, зокрема, яка інформація з цього приводу розміщена на офіційному сайті Міністерства екології та природних ресурсів України (http://www.menr.gov.ua/index.php/public/faq/432) : „Головні протиріччя та непорозуміння при оформленні дозвільних документів у сфері поводження з відходами і сплаті відповідного екологічного податку пов’язані з неправильним розумінням термінів “розміщення відходів“ та "зберігання відходів", які визначені у статті 1 Закону України “Про відходи“.

Терміни "розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах" і "зберігання відходів" - "тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення)" спеціально визначені у статті 1 Закону, оскільки подальша доля цих відходів суттєво відрізняється.

Якщо розміщені відходи назавжди або практично на невизначений довготривалий строк будуть поховані або займуть певне місце на поверхні, то відходи, що тимчасово зберігаються, згодом можуть бути передані на утилізацію або видалення, і зазначені остаточні операції можливо будуть проведені в інших місцях та іншими суб’єктами господарювання.Таким чином тимчасове зберігання відходів не є розміщенням відходів у сенсі статті 1 Закону України “Про відходи”.

ДПС України надано узагальнюючу консультацію щодо екологічного податку, який справляється за розміщення відходів (наказ ДПСУ від 16.12.2011 №258 http://minrd.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/nakazi/58969.html).

В консультації зазначено, що „платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів (включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників), під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини (п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Кодексу).

Розміщення відходів – зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами (п.п.14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Спеціально відведені місця чи об'єкти – місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами …

Відповідно до листа Мінприроди України від 06.12.11 № 23982/07/10-11 основне призначення спеціально відведених місць чи об’єктів – видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення. Згідно із статтею 21 Закону рішення про відвід (відведення) земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об’єктів поводження з відходами приймають органи місцевого самоврядування, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на стан навколишнього природного середовища оточуючих земельних ділянок, зокрема ґрунтів.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об’єктів.

Отже, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб’єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях”.

Таким чином, тимчасове зберігання утворених відходів до їх передачі на утилізацію чи видалення не вважається їх розміщенням та не є підставою для сплати екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах.

Важливо мати на увазі, що до п. 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 748 внесено зміни, відповідно яких від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів звільняються:

власники відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

власники відходів, які не підлягають включенню до реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. N 1360 ( 1360-98-п ) «Про затвердження Порядку ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів». При цьому критерієм включення об’єкта утворення відходів до Реєстру є показник загального утворення відходів (Пзув), який перевищує 1000 умовних одиниць на рік та розраховується за формулою:

Пзув = 5000×М1 + 500×М2 + 50×М3 + 1×М4,

де М1, М2, М3, М4 - умовні одиниці, значення яких дорівнюють кількості (масі) утворених відходів за класами небезпеки (1, 2, 3, 4 класи відповідно).

Критерієм включення об’єкта оброблення та утилізації відходів до Реєстру є показник загального обсягу оброблення чи утилізації відходів, який перевищує 100 тонн на рік.

Власники відходів, які не підлягають включенню до реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, подають щороку через дозвільні центри, центри надання адміністративних послуг декларацію про відходи.